Рекомендації психолога педагогам
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ДЕЯКИХ КАТЕГОРІЙ ДЕЗАДАПТОВАНОСТІ
Гіперактивні діти
Автори психологічного словника відносять до зовнішніх проявів гіперактивності неуважність, відволікання, імпульсивність, підвищену рухову активність. Часто гіперактивність супроводжується проблемами у взаєминах з навколишніми, труднощами в навчанні, низькою самооцінкою. При цьому рівень інтелектуального розвитку в дітей не залежить від ступеня гіперактивності і може перевищувати показники вікової норми. Перші прояви гіперактивності спостерігаються у віці до 7 років і частіше зустрічаються в хлопчиків, ніж у дівчаток.
Існують різні думки про причини виникнення гіперактивності: це можуть бути генетичні фактори, особливості побудови і функціонування головного мозку, пологові травми, інфекційні захворювання, перенесені дитиною в перші місяці життя і т.д.
Як правило, в основі синдрому гіперактивності лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики. При необхідності призначається медикаментозне лікування.
Гіперактивна дитина не може поводитися так, як вимагають дорослі, і не тому, що не хоче, а тому, що її фізіологічні можливості не дозволяють їй зробити це. Такій дитині важко довгий час сидіти нерухомо, не вертітися, не розмовляти. Постійні окрики, зауваження, погрози покарання, на які так щедрі дорослі, не поліпшують її поведінку, а часом навіть стають джерелами нових конфліктів. Крім того, такі форми впливу можуть сприяти формуванню в дитини негативних рис характеру. У результаті страждають усі: і дитина, і дорослі, і діти, з якими вона спілкується.
Домогтися того, щоб гіперактивна дитина стала слухняною і поступливою, ще не вдавалося нікому, а навчитися жити у світі і співробітничати з ним – цілком посильна задача.
Основні прояви гіперактивності можна розділити на три блоки: дефіцит активної уваги, рухове розгальмування, імпульсивність.
Американські психологи П. Бейкер і М. Аліорд пропонують наступні критерії виявлення гіперактивності в дитини.
Критерії гіперактивності
(схема спостережень за дитиною)
Дефіцит активної уваги
1. Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу.
2. Не слухає, коли до неї звертаються.
3. З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його.
4. Зазнає труднощів в самоорганізації.
5. Часто втрачає речі.
6. Уникає нудних і потребуючих розумових зусиль завдань.
Рухове розгальмування
1. Постійно крутиться.
2. Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, рухається в кріслі, бігає, забирається будь-куди).
3. Спить набагато менше, ніж інші діти.
4. Дуже балакуча.
Імпульсивність
1. Починає відповідати, не дослухавши питання.
2. Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.
3. Погано зосереджує увагу.
4. Не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза).
5. Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка слабокерована.
6. При виконанні завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати.
Якщо у віці до 7 років виявляються хоча б 6 з перерахованих ознак, можна припустити (але не поставаити діагноз!), що дитина гіперактивна.
Часто дорослі вважають, що дитина гіперактивна, тільки на тій підставі, що вона дуже багато рухається, непосидюча. Така точка зору помилкова, тому що інші прояви гіперактивності (дефіцит активної уваги, імпульсивність) у цьому випадку не враховуються. Особливо часто батьки не звертають належної уваги на прояв у дитини імпульсивності. Що ж таке імпульсивність? У психологічному словнику цей термін тлумачиться так: “Імпульсивність – особливість поводження людини (у стійких формах – риса характеру), що полягає в схильності діяти за першим спонуканням під впливом зовнішніх емоцій. Імпульсивна людина не обмірковує свої вчинки, не зважує всі “за” і “проти”, вона швидко і безпосередньо реагує і настільки ж швидко кається в своїх діях”. Виявити імпульсивність можна за допомогою анкети “Ознаки імпульсивності”, вона не містить спеціальних медичних і психологічних термінів і тому не викликає труднощів при її заповненні й інтерпретації.
Ознаки імпульсивності
(анкета)
Імпульсивна дитина
1. Завжди швидко знаходить відповідь, коли її про щось запитують (можливо, і невірну).
2. У неї часто змінюється настрій.
3. Багато речей її дратують, виводять із себе.
4. Їй подобається робота, яку можна робити швидко.
5. Уразлива, але не злопам’ятна.
6. Часто відчуває, що їй усе набридло.
7. Швидко, не коливаючись, приймає рішення.
8. Може різко відмовитися від їжі, що не любить.
9. Нерідко відволікається на заняттях.
10. Коли хтось на неї кричить, вона кричить у відповідь.
11. Зазвичай упевнена, що справиться з будь-яким завданням.
12. Може нагрубити батькам, вихователю.
13. Часом здається, що вона переповнена енергією.
14. Це людина дії, міркувати не любить і не вміє.
15. Вимагає до себе уваги, не хоче чекати.
16. В іграх не підкоряється загальним правилам.
17. Гарячиться під час розмови, часто підвищує голос.
18. Легко забуває доручення старших, захоплюється грою.
19. Любить організовувати і верховодити.
20. Похвала й осудження діють на неї сильніше, ніж на інших.
Для одержання об’єктивних даних необхідно, щоб 2-3 дорослих, які добре знають дитину, оцінили рівень її імпульсивності за допомогою даної анкети. Потім треба підсумовувати всі бали у всіх дослідженнях і знайти середній бал. Результат 15-20 балів свідчить про високу імпульсивність, 7-14 – про середню, 1-6 балів – про низьку.
При вихованні гіперактивної дитини необхідно аналізувати конкретну ситуацію, характерну саме для цього випадку. І вже спираючись на це, можна виробити індивідуальну лінію поведінки. Це, звичайно ж, дуже відповідальний крок. Але якщо ви оберете невірну стратегію, положення дитини може тільки погіршитися.
Однак буває, що навіть працюючи у єдиному ключі, дорослі не можуть домогтися бажаного результату.
Гіперактивна дитина не може тривалий час уважно слухати вчителя чи вихователя, спокійно сидіти і стримувати свої імпульси. Спочатку бажано забезпечити тренування тільки однієї функції. Наприклад, якщо ви хочете, щоб вона була уважною, виконуючи яке-небудь завдання, постарайтеся не зауважувати, що вона крутиться і підхоплюється з місця. Одержавши зауваження, дитина постарається якийсь час поводитися “добре”, але вже не зможе зосередитися на завданні.
У придатні ситуації ви зможете тренувати навички посидючості і заохочувати дитину тільки за спокійну поведінку, не вимагаючи від неї в той момент активної уваги. Якщо в дитини висока потреба в руховій активності, нема рації придушувати її. Краще спробувати навчити її вихлюпувати енергію прийнятними способами.
Слід пам’ятати, що гіперактивній дитині легше працювати на початку дня, ніж увечері. Цікаво, що дитина, працюючи один на один з дорослим, не виявляє ознак гіперактивності і набагато успішніше справляється з поставленим завданням.
Навантаження дитини повинне відповідати її можливостям.
Психологи помітили: чим більш драматичний, експресивний, театральний вчитель, тим легше він справляється з проблемами гіперактивної дитини, яку тягне до всього несподіваного, нового. Незвичайність поводження педагога змінює психологічний настрій дитини, допомагає переключити її увагу на потрібний предмет.
У процесі навчання, особливо спочатку, гіперактивній дитині дуже важко одночасно виконувати завдання і стежити за акуратністю. Тому можна понизити вимогливість до акуратності. Це дозволить сформувати в дитини почуття успіху. (а як наслідок – підвищити навчальну мотивацію). Дітям необхідно одержати задоволення від виконання завдання, у них повинна підвищуватись самооцінка.
Гіперактивним дітям складно переключатися з одного виду діяльності на інший, навіть якщо цього вимагає вчитель чи вихователь. Тому дорослому необхідно домовлятися з дитиною заздалегідь, підготовляючи його до зміни роду занять.
Для того, щоб у дитини не виникали негативні емоції стосовно дорослого, котрий відриває її від цікавої і зрозумілої справи, можна використовувати не словесні сигнали, а, приміром, сигнал таймера, заведеного на визначений відрізок часу. Про те, на який час навести таймер і що необхідно зробити після цього сигналу, з дитиною теж домовляються заздалегідь. У цьому випадку у неї не виникає агресії стосовно дорослого, і вона готова до зміни виду діяльності. Звичайно, це не вирішить цілком проблеми, але допоможе зберегти добрі стосунки з дитиною.
Для одержання ефективного результату можна ще до початку роботи обговорити з дитиною, що вона сама собі хоче порадити для успішного виконання завдання. Якщо дитина уже вміє писати, нехай вона напише правило (інструкцію) на аркуші паперу і помістить його на видному місці.
У процесі роботи, якщо дитина порушить одне з правил, установлених нею ж, дорослий може без зайвих слів указати їй на список правил. Список правил може мати постійну назву, наприклад, “Дай собі раду”.
Система заохочень і покарань повинна бути досить гнучкою, але обов’язково послідовною. Потрібно враховувати особливості гіперактивної дитини: вона не вміє довго чекати, тому і заохочення повинні носити моментальний характер і повторюватися приблизно через 15-20 хвилин.
Оскільки гіперактивна дитина дуже імпульсивна, її несподівана дія, що іноді носить навіть провокаційний характер, може викликати занадто емоційну реакцію дорослого. У будь-якій ситуації залишайтеся спокійними. Пам’ятайте: немає холоднокровності – немає переваги!
Пам’ятка для дорослих,
або Правила роботи з гіперактивними дітьми
1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.
2. Зменшити робоче навантаження дитини.
3. Поділяти процес виконання завдань на більш короткі, але більш часті періоди.
4. Знизити вимогу до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.
5. Посадити дитину під час виконання завдання поруч з дорослим.
6. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, поглажування).
7. Домовлятися з дитиною про ті чи інші дії заздалегідь.
8. Давати короткі, чіткі і конкретні інструкції.
9. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.
10. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
11. Надавати дитині можливість вибору.
12. Залишатися спокійними. Немає холоднокровності – немає переваги!
Як грати з гіперактивними дітьми
Підбираючи ігри (особливо рухливі) для гіперактивних дітей, необхідно враховувати наступні особливості таких дітей: дефіцит уваги, імпульсивність, дуже високу активність, невміння тривалий час вислуховувати і виконувати інструкції (загострювати увагу на деталях), швидку стомлюваність. Бажано використовувати ігри з чіткими правилами, що сприяють розвитку уваги.
Тренування слабких функцій теж можна проводити поетапно. Спочатку треба підбирати такі вправи й ігри, що сприяли б розвитку тільки однієї функції. Наприклад, ігри, спрямовані на розвиток тільки уваги, учать дитину контролювати свої імпульсивні дії. Окремим етапом у роботі може стати використання ігор, що допоможуть дитині придбати навички контролю рухової активності.
Провівши роботу з тренування однієї слабкої функції й отримавши результати, можна підбирати ігри на тренування двох функцій. При цьому треба намагатися зробити так, щоб було цікаво. Коли ж у неї з’явиться досвід участі в іграх і вправах, спрямованих на розвиток одразу двох слабких функцій (увага і контроль імпульсивності, увага і контроль рухової активності й ін.), можна переходити до більш складних форм роботи.
Рухливі ігри
“Знайди відмінність”. Розвиток уміння зосереджувати увагу на деталях.
Дитина малює будь-яку нескладну картинку (котик, будиночок і ін.) і передає її дорослому, а сама відвертається. Дорослий домальовує кілька деталей і повертає картинку. Дитина повинна помітити, що змінилося в малюнку. Потім дорослий і дитина можуть помінятися ролями.
“Ласкаві лапки”. Зняття напруги, м’язових затисків, зниження агресивності, розвиток почуттєвого сприйняття, гармонізація відносин між дитиною і дорослим.
Дорослий підбирає 6-7 дрібних предметів різної фактури: шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намисто, вату і т.д. Усе це викладається на стіл. Дитині пропонується оголити руку по лікоть; слід пояснити, що по руці буде ходити “тваринка” і торкатися ласкавими лапками. Треба з закритими очима вгадати, яка “тваринка” доторкнеться до руки, - відгадати предмет. Дотики повинні бути такими, що погладжують, приємними.
Варіант гри: “тваринка” буде торкатися до щоки, коліна, долоні. Можна помінятися з дитиною місцями.
“Розмова з руками”. Навчити дітей контролювати свої дії. (для дітей 6-річного віку).
Якщо дитина посварилася, щось зламала чи заподіяла кому-небудь біль, можна запропонувати їй таку гру: обвести на аркуші паперу силует долонь. Потім запропонувати їй “оживити” долоньки – намалювати їм вічка, ротик, розфарбувати кольоровими олівцями пальчики. Після цього можна затіяти бесіду з руками. Запитаєте: “Хто ви, як вас кличуть?”, “Що ви любите робити?”, “Чого не любите?”, “Які ви?”. Якщо дитина не підключається до розмови, проговоріть діалог самі. При цьому важливо підкреслити, що руки гарні, вони багато чого вміють робити (перелічити, що саме), але іноді не слухаються свого хазяїна. Закінчити гру потрібно “висновком договору” між руками і їхнім хазяїном. Нехай руки пообіцяють, що протягом 2-3 днів (сьогоднішнього вечора, чи у випадку роботи з гіперактивними дітьми, більш короткого проміжку часу) вони постараються робити тільки гарні справи.
Якщо дитина погодиться на такі умови, то через заздалегідь обговорений проміжок часу необхідно знову пограти в цю гру й укласти договір на більш тривалий термін, похваливши слухняні руки і їхнього хазяїна.
“Говори!”. Розвиток уміння контролювати свої власні дії.
Скажіть дитині наступне: “Я буду задавати прості і складні питання. Але відповідати на них можна буде тільки тоді, коли я дам команду “Говори!”. Давай потренуємося. “Яка зараз пора року?” (Пауза) “Говори!”; “Якого кольору стеля?” … “Говори!”; “Який сьогодні день тижня?” … “Говори!”; “Скільки буде два плюс три?” тощо”.
Гіперактивні діти ледве витримують заняття, тому для них необхідно проводити ігри, які можна виконувати як стоячи, так і сидячи.
“Багатоніжки”.
Перед початком гри руки знаходяться на краю стола. За сигналом вчителя багатоніжки починають рухатися до протилежного краю стола чи парти або в будь-якому іншому, заданому дорослим напрямку. У русі беруть участь усі п¢ять пальців.
“Двоніжки”.
Гра проводиться аналогічно до попередньої, але в “гонках” беруть участь тільки 2 пальці: вказівний і середній. Інші притиснуті до долоні. Можна влаштовувати гонки між “двоніжками” лівої і правої руки.
“Слони”.
Середній палець правої чи лівої руки перетворюється в “хобот”, інші – у “ноги слона”. Слону забороняється підстрибувати і торкатися хоботом землі, коли він йде – повинен спиратися на всі 4 лапи.
Щоб гра не перетворилася в постійну розвагу, перед її початком дорослий повинен чітко сформулювати правила: починати і закінчувати гру тільки за визначеним сигналом.
Вправи на розвиток уваги
“Дотримуйся правил”.
Мета: розвиток довільної уваги (розподіл).
Матеріал до завдання: аркуш із геометричними фігурами, олівці.
Дитина отримує аркуш із геометричними фігурами (квадратики, трикутники, кружечки, ромби – 100 фігур). Дорослий говорить: “У верхній частині намальовані фігури (4 фігури – квадратик, трикутник, кружечок, ромб), усередині яких проставлені відповідні значки (галочка, хрестик, рисочка, крапка). За сигналом уважно, по рядках, зліва направо слід переглядати фігурки і ставити всередині них значки так, як показано на зразку. Це треба робити швидко, намагаючись не помилятися, тобто не пропускати фігури і не ставити в них “чужі” значки. За командою “Стоп!“ необхідно припинити виконання вправи”. Завдання виконується впродовж 1,5-2 хв.
Розвиток стійкості уваги.
Обладнання: коректурні таблиці Б. Бурдона або В. Анфімова, секундомір.
Дорослий дає дитині таблицю та пропонує по команді переглядати рядки букв та викреслювати (вертикальною рискою) літери “К” та “З”. Слід попередити, що через кожну хвилину буде зупинка, коли треба буде відмітити літеру, на якій зупинилася дитина (наприклад, поставити “галочку”). Вправа триває 4 хвилини.
Після виконання вправи звертається увага на допущені помилки.
З часом завдання необхідно ускладнювати.
Розвиток вибірковості уваги.
Інструкція: “Серед буквового тексту є слова. Твоя задача – зчитуючи текст, підкреслити ці слова”.
Приклад:
РЮКЛБЮСРАДІСТЬУФРКНП
Час роботи обмежується.
Помилки (пропущені чи неправильно виділені слова аналізуються).
“Порівняй два малюнка”.
Мета: розвиток довільної концентрації та уваги, формування вміння спланувати послідовність своїх дій.
Процедура проведення: дитині пропонується два малюнка – потрібно визначити, що нове з’явилося на другому малюнку або чого не вистачає (визначити відмінності).
Якщо дитині складно це зробити, то виконання вправи проходить разом із дорослим /малюнки можна віднайти в періодичних дитячих виданнях/.
“Визначення частин (деталей), яких не вистачає”.
Мета: розвиток довільної уваги.
Процедура проведення: дитині пропонуються малюнки, на яких пропущено в зображенні будь-яку частину (деталь).
Дитина повинна помітити пропущену частину (деталь) і вказати на неї. Можна попрохати дитину самій домалювати пропущену частину (деталь) /малюнки можна готувати власноруч/.
“Я коректор”.
Мета: розвиток спостережливості, концентрації і розподілу уваги, розвиток психосаморегуляції.
Процедура проведення: дитині пропонується як можна швидше і з максимальною точністю викреслити в тексті одну з букв, яка частіше за інших зустрічається, наприклад “а” або “о”. Успішність оцінюється за кількістю допущених помилок і за часом, який було використано при виконанні завдання.
Для розвитку і зміцнення навички переключення і розподілу уваги завдання можна змінювати: одну літеру закреслювати вертикальною лінією, іншу – горизонтальною. Варіантів для модифікацій у цій вправі достатньо багато /використовувати можна будь-який довільний текст з якісно віддрукованими буквами/.
“Луна”.
Повторення коротких чисел, але із збільшенням їх набору.
“Запам’ятай рух”.
Мета: розвиток спостережливості і моторно-слухової пам’яті.
Процедура проведення: дорослий показує дитині рухи, які складаються з 3-4 дій. Дитина повинна повторити ці дії, спочатку в тому порядку, в якому показав дорослий, а потім в зворотному порядку.
Рух 1. Присісти – встати – підняти руки – опустити руки.
Рух 2. Підняти руки догори долонями (“збираю дощик”) – повернути долоні вниз – опустити долоні вздовж тулуба – підняти руки збоку в різні боки.
Рух 3. Відставити праву ногу праворуч – приставити праву ногу – відставити ліву ногу – приставити ліву ногу.
Рух 4. Присісти – встати – повернути голову праворуч – повернути голову прямо перед собою.
З часом вправу можна ускладнювати.
“Слухай і виконуй”.
Мета: розвиток пам’яті і стійкої уваги.
Процедура проведення: дорослий називає декілька дій, не показуючи їх. Дозволяється повторити це завдання 1-2 рази. Потім дитина повинна повторити ці дії в своїх рухах в тій послідовності, в якій вони були названі дорослим.
Завдання 1. Повернути голову праворуч, повернути голову прямо перед собою, опустити голову вниз, повернути голову прямо перед собою.
Завдання 2. Підняти праву руку вгору, підняти ліву руку вгору, опустити обидві руки.
Завдання 3. Повернутися ліворуч (на 90 градусів), присісти, встати.
Завдання 4. Підняти праву ногу, стояти на одній лівій нозі, поставити праву ногу.
Адаптація учнів 5-х класів
1. Поняття адаптації та дезадаптації учнів 5 класу
Поняття «адаптація» - одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування в мінливих умовах середовища.
Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів.
Рівні та критерії адаптації (за А.Л. Венгер)
Високий
Учень позитивно ставиться до школи; вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко, глибоко, повністю; розв’язує ускладнені задачі; старанний, уважно слухає вказівки, роз’яснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; виявляє великий інтерес до самостійної роботи; готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.
Середній
Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює головний зміст навчальних програм; самостійно розв’язує типові задачі; буває зосередженим тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; товаришує з багатьма однокласниками.
Низький
Учень негативно або індиферентно ставиться до .школи; бувають скарги на погане самопочуття; домінує пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником ускладнена; при виконанні самостійних навчальних завдань не виявляє зацікавленості; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичного нагадування і спонукання з боку вчителів і батьків; зберігає працездатність і увагу за умови тривалих пауз для відпочинку; близьких друзів немає.
Успішна адаптація залежить від сприятливих умов і змісту навчання, діяльності й спілкування дитини в сім'ї, дитячому садку і школі. Сформованість пізнавальних процесів, оволодіння значущою для даного віку діяльністю, достатній рівень соціально-психологічного розвитку дитини, стимулювання її як суб’єкта розвитку з боку педагогів і батьків позитивно впливають на научуваність дитини, зумовлюють її шкільну зрілість.
П'ятий клас (10 років) — це закінчення дитинства, період, який безпосередньо передує підлітковому. Саме на цей вік припадає найбільша кількість дітей із так званою «шкільною дезадаптацією», тобто тих, які не вміють пристосуватися до умов та вимог середньої школи. Це може проявлятися у низькій успішності, поганій дисципліні, розладах взаємин із дорослими та однолітками, появі негативних якостей в особистості та поведінці, негативних суб’єктивних переживань.
Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального й особистісного розвитку, до навчальних знань. Однак рівень розвитку дітей у цьому віці не однаковий: в одних він відповідає умовам успішного навчання, а в інших ледь сягає припустимої межі. У зв’язку з цим у дітей можуть з’являтися різні труднощі. Це закономірно, адже діти вступають у новий період життя, коли закінчується шкільне дитинство і починається отроцтво.
Вирізняють такі складові готовності до навчання у середній школі:
• успішне засвоєння програмового матеріалу та сформованість основних компонентів навчальної діяльності;
• наявність новоутворень молодшого шкільного віку — довільності, рефлексії, мислення через поняття тощо;
• якісно новий тип взаємовідносин із дорослими та однолітками.
Особливості психічного, особистісного розвитку дитини на межі вікових періодів:
• Відбуваються зміни у психіці дитини.
• Перебудовуються сформовані раніше життєві поняття.
• Завдяки розвитку нового рівня мислення (теоретичного) відбувається перебудова всіх інших психічних процесів: «Пам’ять стає мислячою, а сприйняття — думаючим».
• Навчальна діяльність втрачає своє основне значення у психічному розвитку дітей. Але продовжує бути оцінюваною, важливою, впливовою на інтелектуальну сферу розвитку.
• Якщо в початковій школі діти знайомилися з навчальною діяльністю, то в середній — опановують основи самостійних форм роботи.
Якщо інтелектуально та особистісно дитина не доросла до 5 класу, то замість адаптації виникає дезадаптації. Вона може відбуватися в сфері спілкування з однолітками та вчителями (замкненість, негативістська демонстративність, агресивність, конфліктність чи страхи, неправдивість, залежність, підлабузництво), в родинному спілкуванні чи в навчальній діяльності.
Що ж до труднощів у навчанні учнів 5-х класів, то причини можуть бути такі:
• недостатність підготовки при нормальному і навіть хорошому рівні розвитку мислення та інших пізнавальних процесів;
• значні пробіли в знаннях за попередні періоди навчання;
• психологічні — несформованість необхідних мисленнєвих дій і операцій (аналізу, синтезу, поганий мовленнєвий розвиток, недостатність уваги і пам’яті);
• слабка довільність поведінки і діяльності — небажання, «неможливість», за словами школярів, «змусити себе постійно займатись».
Вчителям слід використовувати те, що учні 10-12 років дуже цікавляться способами розвитку уваги і пам'яті, оскільки спостережливість, увага, вміння помічати деталі є тими рисами, які вони дуже цінують у собі та інших.
Крім того, важливими чинниками успішної адаптації дитини до школи є сприятливі умови соціального середовища дитини, якими є не тільки школа, але й сім’я. До них належать:
· Правильні методи виховання в сім’ї
· Адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників
· Безконфліктна ситуація в родині
· У сім’ї немає конфліктів через алкоголізм
· Високий рівень освіченості батька
· Функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість
· Високий статус у групі до вступу в 1-й клас
· Високий рівень освіченості матері
· Повна сім’я
· Задоволення від спілкування з дорослими
· Позитивний стиль ставлення до дітей вихователя і вчителя під час підготовчого періоду
· Позитивний стиль ставлення до дітей 1-го класу
2. Етапи адаптаційного періоду, причини дезадаптації
Що потрібно знати, щоб подолати труднощі адаптаційного періоду? Перш за все необхідно враховувати динаміку цього періоду. Умовно адаптаційний період можна поділити на три етапи.
1. Час ейфорії. Діти зустрічаються після довгої розлуки, у них багато вражень, якими вони хочуть поділитися. Усі відчувають прилив нових сил. Для цього етапу характерний високий рівень психологічного комфорту. І навіть якщо у когось щось не вдається, завдяки літньому ресурсу багато неузгодженостей згладжуються. У цей час більшість учнів легко сприймають нові завдання і вимоги. Період ейфорії триває перші два-три тижні вересня.
2. Спад позитивного настрою. Далі позитивний настрій зазвичай знижується. І досить різко. Накочується рутина повсякденності, літній запас позитивних емоцій вичерпується. Учні вивчають новий матеріал. Досвідчені вчителі вважають, що краще в цей час використовувати ігрові, цікаві форми навчання і не дуже строго сварити за помилки. Другий етап розтягується теж на два-три тижні.
3. Період стабільності. Потім настає період стабільності: постійний розклад, усі ролі розподілені, нові вимоги зрозумілі. Учитель уже знає, який у нього клас. Пройшли перші збори, встановлені певні контакти з батьками.
Зазвичай адаптаційний період завершується десь до кінця жовтня. І тоді можна зробити висновок, наскільки вдало він пройшов. Прорахунки, допущені в період адаптації, можуть виявитися в низькій успішності, проблемній поведінці, частих захворюваннях. При цьому необхідно розуміти, що все це — ознаки загальної шкільної дезадаптації, й не завжди буває тільки на початку навчального року.
Шкільна дезадаптація — з цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяльності, утруднення у навчанні, конфліктну поведінку з однокласниками, неадекватну поведінку. Звідси випливає небажання відвідувати школу.
Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості має бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.
Дитина потрапляє в нову соціальну групу. Нова ситуація сама по собі є дещо тривожною.
Дитина переживає емоційний дискомфорт, перш за все через невизначеність вимог учителів стосовно умов навчання, цінностей поведінки в колективі. Такий стан можна назвати станом внутрішнього напруження, настороженості, слабкої здатності до вирішення інтелектуальних завдань.
Дитина не може адекватно сприймати навколишній світ через призму власної тривожності.
Усе це ускладнює навчально-виховний процес, продуктивність праці на уроці стає проблемною. Навіть потенційний відмінник у ситуації дезадаптації може стати відстаючим.
Не менш важливим є процес адаптації вчителя. Якщо вчитель не знає своїх учнів, він не може успішно організувати їх самообслуговування, індивідуалізувати, диференціювати навчання.
Не має значення, як розпочався навчальний рік у школі — процес адаптації все одно відбувається. Питання в тому, скільки часу і наскільки ефективно. Завдання педагогічного колективу: сприяти тому, щоб неминучий процес адаптації став інтенсивнішим.
Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я дитини. Саме у цьому суть адаптаційного періоду в школі.
Дезадаптованість — не процес, а стан, що виникає від незадоволення основних потреб унаслідок використання неадекватних способів поведінки. Дезадаптованість учнів спричиняє неадекватну, погано контрольовану поведінку, конфліктні стосунки, проблеми у навчальній діяльності.
Шкільна дезадаптація є симптомом ускладнень або неможливості подальшого розвитку дітей в умовах, що склалися.
Причини шкільної дезадаптації:
• низький рівень розвитку загальних розумових здібностей;
• високий ступінь емоційної нестійкості;
• несформованість мотиваційної сфери;
• високий рівень домагань на тлі низьких можливостей;
• характерологічні особливості;
• незрілість психіки;
• особливості сімейного виховання;
• стиль керівництва педагогів.
У ситуації дезадаптованості виникає загроза появи неврозів, психопатій. Тому створювати необхідні умови під час перехідного адаптаційного періоду потрібно не лише для першокласників, а й для дітей, які потрапляють у нові колективи, починають освоювати нові форми занять.
Для ефективності адаптаційного періоду дітей 5-х класів необхідно враховувати особливості підліткового віку.
Підлітковий вік деякі науковці називають біологічним дозріванням і соціальною затримкою. Молодшим шкільним віком закінчується епоха дитинства (10-11 років). Починається перебудова всього організму з дії статевих гормонів. Ця перебудова не співпадає із соціальним дозріванням. Криза переміщається на кінець підліткового віку при переході до юнацького. У підлітків з'являються нові фізіологічні відчуття. Може виникнути аутична орієнтація на внутрішню картину світу, зосередження на самому собі, відбувається підйом соціальної активності (пошук спілкування, тісні дружні зв'язки, романтична закоханість). У підлітків спостерігається, з одного боку, посилення конформізму, прагнення бути, як усі, а з іншого — прагнення відрізнятися. З’являється потреба у самоствердженні, демонстрація незалежності.
Ранній підлітковий вік характеризується загостренням почуттів, а світ людських взаємин не викликає таких емоцій, як предметний світ. Недостатність уваги зі сторони дорослих робить особистий світ підлітка соціально вузьким. У зв'язку з формуванням рефлексії дитина особливо чутлива до безтактності дорослої людини. (Найчастіше ми спостерігаємо у підлітковому віці авторитарний стиль спілкування в системі «Дорослий — підліток»). Біологічні фактори мають великий вплив на психологічний розвиток підлітка. Змінюється збудливість нервових процесів, унаслідок чого виникають неадекватні реакції. Знач¬но збільшується кількість немотивованих, грубих афективних учинків, дівчатка можуть змінюватися в емоційному плані — вони стають більш плаксиві. Формується статевий потяг. У соціальному плані підліток починає активно входити у світ дорослих. З'являються авторитетні дорослі, оцінка особистості змінюється. Дорослі часто із запізненням фіксують нові зміни, збільшується кількість негативних оцінок. У мотивах спілкування переважає потреба отримати підтримку зі сторони дорослого. Основні потреби пов’язані з успішністю у школі. Але в цей час часто трапляється погіршення результатів навчання. Через це змінюються стосунки з батьками.
Поради «Як уникнути синдрому «професійного вигорання».
- Любіть себе.
- Будьте уважні до себе: це допоможе своєчасно помітити перші симптоми втоми.
- З'ясуйте, що саме вас тривожить та зачіпає за живе.
- Припиніть шукати в роботі щастя або порятунку.
- Знаходьте час не тільки на робоче, а і на приватне життя.
- Припиніть жити життям інших. Живіть своїм власним. Не замість людей, а разом з ними.
- Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього роботу, запитайте себе: чи так це йому потрібно? Може, він впорається сам?
- Сплануйте свій день.
- Робіть «тайм-аути». Для забезпечення психічного та фізичного благополуччя дуже важливо відпочивати від роботи та інших навантажень.
- Навчіться керувати своїми емоціями.
- Відмовтеся від думки, що у вас щось не вийде. Якщо ви думаєте так, то це може стати істиною, оскільки ви самі переконаєте в цьому інших.
- Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться.
- Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день.
- Вмійте сказати "НІ".
- Вживайте вітамін Е.
Дуже важливо навчитися контролювати свої думки та емоції. Варто пам'ятати: має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.На формування усвідомлення своєї вартості, позитивного сприйняття свого «Я», розвиток почуття самоповаги спрямована психологічна вправа «Мій портрет у променях сонця».
Дуже допомагає справитися з виснаженням, поганим настроєм арт-терапія. Це спосіб, який не має протипоказань та підходить кожному.
Малюйте наприклад, щось красиве - квіти, натюрморт, пейзаж з картинки чи з натури.
Співайте, танцюйте або пишіть щоденник чи оповідання.
Звісно, і сім'я - це потужний чинник. Добре, коли ви обговорюєте свої проблемні питання з рідними. Кожен член сім'ї має свої підходи вирішення проблем . Обмінюйтесь ними.
Матеріал просвіти спрямований на ознайомлення вчителів 1-х класів з умовами успішної адаптації дітей до навчання в школі.
- Емоційні симптоми: почуття роздратованості та пригніченості, підвищена збудливість і вразливість, сльозливість, песимізм, втрата почуття гумору, жалість до себе, втрата сенсів, відсутність інтересу до оточуючих, депресія.
- Фізичні симтоми:
Коментарі
Дописати коментар